Мінімальна зарплата: правда, яку не показують чиновники

 Мінімальна зарплата: правда, яку не показують чиновники

   Три частини про те, скільки насправді коштує праця, хто виграє від мінімалки, і як світ живе без неї — з прикладами, розрахунками та пропозиціями реформ.


Автор:
Рось Олександр — директор консалтингової компанії "Консалтинг Сервіс Груп" консультант з фінансового аудиту, податкового аналізу та організаційної ефективності

 Мінімальна заробітна плата — один із найобговорюваніших інструментів соціальної політики. Її мета — гарантувати базовий рівень доходу для працівника. Але чи справді вона виконує цю функцію? Чи не стала вона зручним політичним інструментом, ширмою для непрозорих зарплат чиновників і тягарем для бізнесу, який намагається вижити в умовах війни?

Якщо коротко:
    1. Мінімальна зарплата як соціальна гарантія — чи маніпуляція?

Офіційна мета — захистити працівника від експлуатації, забезпечити базовий рівень життя.
Реальність — мінімалка часто не відповідає реальній вартості життя, особливо в регіонах з високими цінами.
    Проблема:
Мінімалка — це політичний інструмент, а не економічний.
Її підвищення часто не супроводжується зростанням продуктивності чи доходів бізнесу.
Вона не враховує галузеву специфіку: наприклад, у високотехнологічному секторі вона не має сенсу, а в аграрному — може бути надмірною.
     Висновок:
Соціальна гарантія — це добре, але без прив’язки до економічної реальності вона стає декларацією, а не інструментом.

    2. Мінімалка як база для зарплат держслужбовців — зручна ширма?

    Мінімальна зарплата — це не економічний показник, а політична декларація. Її розмір часто не прив’язаний до продуктивності праці, реального рівня життя чи доходності бізнесу. Вона використовується:
як інструмент передвиборчого піару
як база для формування зарплат держслужбовців через непрозорі коефіцієнти
як соціальний сигнал, що не має економічного підґрунтя
    Так, це системна маніпуляція. Формально зарплата держслужбовця
 = мінімалка × коефіцієнт.
Але: 
Коефіцієнти не публічні або складні для розуміння
Немає прив’язки до результативності, навантаження чи ефективності
Витрати на апарат управління часто непрозорі, а мінімалка — зручна «точка відліку», яка не викликає підозр
     Висновок:
Мінімальна зарплата в держсекторі — це технічна база для легітимізації витрат, а не реальний інструмент управління мотивацією чи ефективністю.

3. Мінімалка як тягар для бізнесу — економічна пастка?

        У реальних умовах — війна, мобілізація, міграція, падіння попиту — бізнес не завжди може забезпечити навіть базову зарплату.
Мінімалка стає:
- штучним бар’єром для гнучкого управління персоналом
- ризиком тінізації
- причиною скорочень і банкрутств
        Абсолютно зрозуміло, що бізнес працює за логікою:
Є виручка → є зарплата. Нема виручки → нема ресурсу.
А держава каже:
Незалежно від доходу — плати мінімалку.
     Наслідки:
У кризу — звільнення, скорочення, тінізація
У сезонному бізнесі — порушення гнучкості
У стартапах — ризикова зона, бо немає стабільного доходу
     Висновок:
Мінімальна зарплата без урахування доходності бізнесу — це штучне навантаження, яке може знищити малі підприємства або стимулювати тіньову економіку.

     Альтернатива: як це можна було б зробити розумніше?

  1. Прив’язати мінімалку до галузевої продуктивності або регіонального ВВП
  2. Ввести гнучкі моделі: наприклад, базова ставка + премія за результат
  3. Дозволити тимчасове зниження мінімалки у кризових періодах із компенсацією через соцфонди
  4. Зробити прозорими зарплати держслужбовців, з прив’язкою до KPI
  5. Запровадження "справедливих" податків для бізнесу та зменшення навантаження на фонд заробітної плати

       А тепер додамо трошки фактів, цифр та розрахунків.
    
    Чи можливо жити без мінімальної зарплати?
        Деякі країни вже це роблять — і не гірше, ніж ті, що мають її. Наприклад:
 Швеція:     зарплати визначаються колективними договорами.
 Данія:         немає законодавчої мінімалки, але є сильні профспілки.
 Італія:        мінімалка відсутня, але діють галузеві угоди.

 В таких країнах стимулюють працю та зайнятість населення, надаючи податкові стимули для роботодавців, інвестиції в науку, гнучкі моделі нарахувань на заробітну плату, прозорість держсектору.

  Деякі країни досягли найвищих показників задоволеності життям без законодавчої мінімалки.

Країна

    Модель регулювання зарплат

        Рівень щастя

🇳🇴 Норвегія

    Колективні угоди    

        Високий

🇸🇪 Швеція

    Галузеві договори    

        Високий

🇩🇰 Данія

    Профспілкове узгодження

        Високий

🇫🇮 Фінляндія

    Тарифні сітки

        Найвищий

🇨🇭 Швейцарія

    Регіональні ставки, добровільні

        Високий


    Очевидно, що потрібно створити систему, яка стимулює працю, розвиток і відповідальність, а високий рівень щастя забезпечується не мінімалкою, а якістю освіти та медицини, довірою до інституцій, прозорістю законів, балансом між роботою і життям.


        Співвічизників треба не тільки утримувати, їх треба повертати. Виходячи з цієї інфографіки


    Підвищення мінімальної зарплати часто подається як турбота про громадян. Але за цією риторикою ховається складна система, де виграють не завжди ті, хто працює найбільше.

    Це доволі просто доказати, як що подивитись як формуються зарплати чиновників.

    Базова ставка держслужбовця, як правило, прив’язана до мінімальної зарплати.     Далі — надбавки: за ранг, вислугу років, інтенсивність, премії.
    У результаті — зарплата може перевищувати мінімалку в 10–15 разів, без чіткої прив’язки до ефективності.

Наприклад:
Посадовий оклад — мінімалка * галузевий (структурний) коефіцієнт 2.3
 8 000 *2,3=18 400 грн
Надбавка за ранг — 1 500 грн
Вислуга — 2 500 грн
Премія — 3 500 грн (а може і в розмірі до 100% окладу)
             Фактична зарплата — 25 900 грн     (а мінімалка — 8 000 грн)

І що на часі ми маємо?  Державні підприємства з мільйонними збитками, де керівництво отримує премії, Міністерства, де зарплати зростають, а якість послуг — ні, Місцеві ради, де надбавки перевищують оклад.

    Дані Мінфіну за 2024 про середні заробітні плати (та це означає що у когось вони ще більші за середню а комусь таки мінімалку):

Антимонопольний комітет —         118 700 грн (268 осіб)
Мін’юст —                                        100 500 грн (997 осіб)
ЦВК —                                                 97 200 грн (248 осіб)
          
 
Загалом у держвладі — 169,000 працівників (можу помилятись, але цифри отримані з джерел Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики). 
❗❗❗ Отже, зарплати таких чиновників у 3 - 4 рази перевищують середню по країні.

    Просте запитання, чи знає пересічний державний службовець скільки 
продукції повинен виробити  пересічний працівник приватного бізнесу щоб отримати хоча б мінімальну зарплату.

Розрахуємо
Ставки податків при нарахуванні заробітної плати у 2025р.
ПДФО- 18%
Військовий збір- 5%
ЄСВ- 22%
Та не забуваємо що Держава ще хоче отримати 20% ПДВ з "кінцевого" покупця, але ж бізнес повинен ці нарахування додати до ціни своєї продукції. Тож врахуємо і цей додаток. 
От же  формула проста: 
якщо працівник отримує 1 грн, то це вже за винятком утриманих 18% та 5%. 
тож нараховано було 1/ (1-0.18-0.05)=1.298 грн. 
на таку зарплату підприємство ще нарахує ЄСВ 22% 
1.298 х 1.22=1.58 грн. 
та ще державі 20% ПДВ - 1.58 х 1.20=1.90 грн. 
Для виплати 1 гривні заробітної плати підприємство повинно отримати валового прибутку 1,9 грн. 

Тепер можна розрахувати яку додану вартість повинен приносити кожен співробітник для отримання мінімалки.
8000грн х 1.9= 15 210 грн. 
Зауважимо що це тільки витрати на заробітну плату без прибутку підприємства і постійних витрат виробництва.

Тепер просто розрахувати яку додану вартість повинен зробити пересічний працівник щоб  отримати наприклад 100 000 грн. (як співробітник Мін.юсту)

100 000 х 1.9 =  190 000 грн. 

    Наш розрахунок — це мінімальна необхідна додана вартість, яка покриває лише витрати на зарплату. Але в реальному бізнесі є ще:
Оренда, амортизація, логістика, маркетинг, адміністративні витрати
Прибуток, без якого бізнес не має сенсу
Ризики, простої, повернення товару, інфляція
    Підприємства, що працюють з ПДВ, не можуть включити зарплатні витрати в податковий кредит. Це створює додаткове навантаження, особливо для сервісних бізнесів.
Тобто, реальна додана вартість, яку має створити працівник, щоб бути економічно виправданим, значно перевищує коефіцієнт 1.9 його зарплати.

    Це не просто арифметика. Це глибокий виклик до розуміння економічної реальності, яку часто ігнорують чиновники, що не стикаються з необхідністю «заробити» на свою зарплату.

Дозволю собі філософський висновок:
            Мінімалка — це не гарантія, а ілюзія стабільності, яка не враховує реальну економічну вартість праці.
           

Чи не час зробити справедливі умови — для всіх?

    В Україні вже не перший рік існують окремі «режими» для обраних галузей — як-от «Дія Сіті» для ІТ-сектору. Їхні працівники мають:
- Знижену ставку податку на доходи фізичних осіб
- Спрощене адміністрування ЄСВ
- Мінімальне втручання контролюючих органів
- Захист від свавілля силових структур
Це — справді комфортні, а головне — справедливі умови. Але чому вони доступні лише для вузького сегмента?

!!   Підприємці в торгівлі, виробництві, агросекторі — працюють під податковим пресом
 !!  Малий бізнес — під ризиком перевірок, штрафів, блокування рахунків
 !!  Зарплати — обкладені повним пакетом податків, без жодних пільг
 !! Контролюючі органи — часто діють не як сервіс, а як каральний апарат

Чи не настав час змінити підхід?
     Надати єдині, прозорі, справедливі умови для всіх підприємств
     Знизити податкове навантаження на зарплату — не лише для ІТ
     Забезпечити цифрову взаємодію з державою — без черг, паперів і «людського фактору»
     Перетворити чиновника на сервіс-менеджера, а не інспектора

Що пропонує бізнес-спільнота та працівники Держави Україна.
            1. Відмова від жорсткої мінімалки для бізнесу
      ✔ Перехід до галузевих стандартів, узгоджених з об'єднаннями підприємців
            2. KPI-контракти для держслужбовців
       ✔ Прозорість, відповідальність, результат
            3. Прогресивне оподаткування доходів
       ✔ Більше заробляєш — більше платиш, менше — менше
            4. Зниження податкового навантаження на зарплату
       ✔ Стимул для створення робочих місць
            5. Скорочення держапарату та контролюючих органів
       ✔ Менше чиновників — більше довіри

     Справедливість — це не пільги для обраних. Це рівні правила для всіх.
Коли кожен громадянин — від бариста до інженера — відчуває, що держава його не карає, а підтримує, тоді з’являється довіра.
А з довіри народжується розвиток.

    Справжнє щастя — не в цифрі на папері, а в системі, яка стимулює працю, розвиток і відповідальність. 
Ми ж так хочемо не тільки промовляти, а і  відчувати:
 СЛАВА УКРАЇНІ! 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Штраф як фіскальний інструмент: де межа між правопорядком і свавіллям?

Податкове свавілля в Україні: як держава знищує малий бізнес