Справедливі податки & Реформи під час війни

Справедливі податки & Реформи під час війни

У жовтні 2023 року Україна потрапила до антирейтингу Tax Hells Index, зайнявши 4-те місце серед країн із найбільш токсичними податковими системами світу. Індекс був оприлюднений аргентино-американською дослідницькою установою The 1841 Foundation, яка оцінює не лише рівень фіскального навантаження, а й якість державних інститутів, прозорість регулювання та ефективність управління. Публікація рейтингу викликала хвилю обговорень у медіа та серед політиків, але ключове питання — не в дискусії про методологію, а в самому факті потрапляння України до списку «податкового пекла».

Це не просто репутаційний удар. Це сигнал, що податкова система потребує не косметичних змін, а глибокої реформи. Особливо зараз — у період війни, коли держава має шанс переосмислити свою роль, фіскальну політику та відносини з бізнесом.
Саме про це — у наступному тексті.

Податки як інструмент державності

Система оподаткування — це не лише механізм наповнення бюджету. Це відображення суспільного договору між громадянами і державою. В різні історичні періоди податки виконували різні функції: від феодального збору до інструменту соціального захисту. Але в сучасному світі, особливо в умовах війни, податкова система має бути не просто ефективною — вона повинна бути справедливою.

Трохи історії:
Як податки на працю стали нормою — і чому це варто переглянути

Податки на заробітну плату, які сьогодні сприймаються як незмінна частина фіскальної системи, мають зовсім не догматичне походження. Їхнє запровадження було реакцією на конкретні історичні виклики — і саме тому вони заслуговують на критичний перегляд.

XIX–XX ст.: Податки на заробітну плату виникли як тимчасові заходи для фінансування війни та соціальних програм (пенсійна, медична програми).
 Але з часом стали постійними, хоча їхня ефективність і справедливість ніколи не були належно переосмислені.

 Індустріалізація і централізація.: Держава почала сприймати працю як джерело стабільного доходу, а не як інвестицію в розвиток людського капіталу.
Це призвело до фіскального перекосу, де праця обкладалася податками жорсткіше, ніж капітал та споживання.

Післявоєнна модель: У багатьох країнах сформувалась система, де податки на працю фінансують пенсії, медицину, освіту — але без чіткої прив’язки до ефективності чи справедливості.

Сучасні виклики: Автоматизація, фриланс, цифрова економіка — стара модель оподаткування праці не працює.

Ми розглядаємо податкову політику не лише як економічний інструмент, а й як явище, що формується під впливом історичної спадщини, соціальної культури та демографічних процесів.

Для більш глибокого аналізу цих взаємозв'язків у цьому розділі давайте розглянемо податкові реформи в Польщі після падіння комуністичного режиму в 1989 році.

Польща, як і Україна, довго перебувала в зоні радянського впливу, де:

• Держава сприймалась як репресивний апарат, а не сервіс.

• Економіка базувалась на неформальних зв’язках, а не на прозорих правилах.

• Податки — як інструмент контролю, а не розвитку.

Це породило низький рівень податкової моралі, що не зникає одразу після реформ. Навіть при спрощеній системі, довіра не автоматична — її треба будувати через прозорість, сервіс і справедливість.

Польща провела низку реформ — спрощення обліку, зміни в ZUS (Установа (або Заклад) соціального страхування), нові ліміти для малого бізнесу, цифровізація документообігу.

 Але, за даними Євростату, понад 2 млн польських громадян постійно працюють в інших країнах ЄС — це ≈5% населення і це ставить під сумнів ефективність внутрішньої моделі..

Це означає, що податки сплачуються не в Польщі, а в країнах, де вони працюють — Німеччині, Великій Британії, Нідерландах. І хоча Польща отримує перекази, вона втрачає фіскальну базу, інтелектуальний капітал і демографічну стабільність.

Отже, навіть країна, яка провела десятки реформ, не уникла втрати фіскальної бази через трудову міграцію. Причина - не лише в ставках, а в глибокій недовірі до держави, яка формувалась десятиліттями.

"Реформа без зміни суспільної культури — це косметика, а не трансформація."

Ще два приклади- Литва та Естонія

Литва — прогресивна модель з акцентом на оборону

У 2025 році Литва запровадила масштабну реформу, яка включає:

·  Прогресивне оподаткування доходів: до 36% для високих доходів

·  Розширення бази нерухомості: зниження необкладеного мінімуму до €20 тис.

·  Скасування пільг по ПДВ на опалення та введення "цукрового податку"

·  Фінансування оборони через податкові надходження — понад €500 млн на рік

Це приклад цільової фіскальної мобілізації, де податки — не просто збір, а інструмент стратегічного розвитку.

Естонія — цифрова держава з гнучкою системою

Естонія тривалий час була прикладом інвестиційної привабливості: податок на прибуток сплачувався лише при розподілі дивідендів. Але у 2025–2026 роках країна:

·  Запровадила податок на безпеку: +2% до ПДВ, прибутку і доходів фізосіб

·  Підвищила ставки ПДВ до 24%, податку на прибуток — до 24%

·  Ввела податок на транспортні засоби, з урахуванням CO₂ та віку авто

·  Зберегла спрощений режим для малого бізнесу з оборотом до €100 тис.

Це демонструє гнучкість і адаптивність: навіть у кризових умовах Естонія зберігає баланс між фіскальною мобілізацією і підтримкою підприємництва.

Ці країни — не просто реформатори, а архітектори нової податкової культури, де:

•     Податки — це сервіс, а не покарання

•    Держава — партнер, а не наглядач

•    Фіскальна політика — інструмент розвитку, а не латання дірок

Висновок

Малі країни — це лабораторії реформ, де можна швидко тестувати моделі. Але ключовий фактор — довіра суспільства до держави.

Польща — приклад того, як реформи без зміни культури не дають результату.

 Литва та Естонія — приклади цільового, прозорого і стратегічного підходу, який варто адаптувати до українських реалій.

 

Українська фіскальна політика у 2025 : Контроль замість розвитку.

    Тенденції останніх законодавчих актів:
    • Збільшення обов’язкової звітності — навіть для мікробізнесу.
    • Обмеження на готівкові розрахунки, посилення контролю за РРО.
    • Зміни у податкових перевірках — розширення підстав для позапланових     інспекцій.
    • Пропозиції Мінфіну щодо автоматичного обміну даними між банками,         ДПС і соціальними фондами.
    • Скасування або обмеження пільг для ФОПів, аграріїв, волонтерських             структур.

        Вражаючий перелік?
Та суть проблеми, це  підміна стратегічного розвитку фіскальним контролем, що маскується під патріотичну риторику.

Це не просто економічна помилка, а системна загроза для підприємницького середовища, особливо в умовах війни, коли держава мала б діяти як партнер, а не як інспектор.

Формально — це боротьба за надходження. Фактично — згортання свободи дій бізнесу, особливо малого і середнього.

Так, війна потребує ресурсів. Але:

·  Контроль не створює додану вартість — він лише перерозподіляє.

·  Бізнес не розвивається під тиском, а шукає способи уникнення — тінь, релокація, закриття.

·  Патріотизм не замінює економічну логіку — надходження зростають там, де є продуктивність, а не де є страх.

"Збільшення податкових надходжень — це наслідок розвитку, а не мета контролю."

 Альтернатива: стратегічне партнерство і Україна має шанс:

·  Запровадити податкову амністію для малого бізнесу, щоб вивести його з тіні.

·  Створити прозорі пільги для реінвестованого прибутку, як в Естонії.

·  Спростити звітність через цифрові сервіси, а не ускладнювати її.

·  Підтримати підприємців, які створюють робочі місця, а не карати їх за формальні порушення.

Висновок

"Контроль — це інструмент слабкої держави. Партнерство — це ознака сильної."

 

Україна не виграє війну через податкові акти. Вона виграє, якщо матиме сильну армію, щасливе і захищене суспільство, а підприємці — змогу працювати, інвестувати і розвивати економіку, замість витрачати ресурси на звіти, перевірки та узгодження.

Заробітна плата - інструмент розвитку.

 У центрі будь-якої податкової моделі — питання балансу між джерелами надходжень і економічними стимулами. І якщо податки на прибуток, споживання чи майно часто обговорюються в контексті інвестиційної привабливості, то податки на заробітну плату залишаються найбільш чутливим і водночас найменш реформованим елементом системи.

Саме вони безпосередньо впливають на добробут громадян, собівартість продукції, легальність зайнятості та купівельну спроможність суспільства. Тому, говорячи про справедливість і ефективність податкової системи, неможливо оминути фіскальне навантаження на працю — як ключовий індикатор того, чи працює держава на розвиток, чи просто збирає кошти.Історія показує, що податки на працю — це не догма, а політичне рішення, яке має бути переглянуте в контексті сучасних викликів.

І врешті-решт, для кожного громадянина питання зводиться до простого і конкретного: скільки я заробляю, і скільки з цього доведеться віддати державі, фондам, чи іншим структурам, які я не обирав самостійно. Саме ця пряма залежність між працею і вилученням доходу формує ставлення до податкової системи — не лише як до економічного механізму, а як до елементу соціального договору.

Змінити фіскальний фокус — від оподаткування праці до підтримки продуктивності.

Високе податкове навантаження на зарплату:
ü     Демотивує легальну зайнятість
ü     Стимулює тіньовий сектор
ü     Гальмує економічне зростання

Ось простий та логічний ланцюг, який демонструє, що податкова політика має бути інструментом розвитку, а не фіскального тиску. Відповідно, Заробітна плата- інструмент стимулювання та розвитку людського капіталу та соціальної стабільності.

Ø     Зменшення податкового навантаження на заробітну плату (ЗПНнЗП):

o         підвищує реальні доходи громадян

o         знижує собівартість товарів і послуг

o         стимулює формалізацію зайнятості та зменшення тіньового сектору

Ø     ЗПНнЗП -Зростання реальних доходів → збільшення купівельної спроможності населення

Ø     ЗПНнЗП -Збільшення купівельної спроможності → розширення внутрішнього ринку, зростання товарообігу та ВВП

Ø     ЗПНнЗП -Зростання ВВП → збільшення податкових надходжень через непрямі податки (ПДВ, акцизи), корпоративні прибутки, інвестиції

Ø     ЗПНнЗП -Збільшення надходжень до бюджету → можливість балансувати між справедливими податками та зобов’язаннями держави перед суспільством

 Наведу аналітичну модель прогнозу економічного ефекту для держави від зниження податкового навантаження на заробітну плату з урахуванням детінізації ринку праці та ліквідації податкових пільг.

Використовуємо такі параметри та припущення:

        • ЄСВ - 22%
        • ПДФО - 18%
        • Військовий збір - 5%
        • Разом ≈ 45%

    •    Оцінка тіньового ринку праці:
    •    За даними Мінекономіки, до 25–30% зайнятих працюють неофіційно.
    •    Тіньова економіка — ≈30–35% ВВП.
    •    Середньомісячна офіційна зарплата (2025): ≈ 15 000 грн
    •    Кількість зайнятих (оцінка): ≈ 16 млн осіб

Сценарії зниження податкового навантаження

Сценарій	Нове навантаження	Очікувана детінізація офіційної зайнятості	Додаткові надходження млрд грн/рік	Компенсація через ліквідацію пільг млрд грн/рік
-5%	≈36,5%	+5–7%	+45–60	+25–30
-10%	≈31,5%	+10–12%	+80–100	+30–40
-20%	≈21,5%	+15–18%	+120–150	+40–50

Примітка: розрахунок базується на припущенні, що кожен 1% детінізації дає ≈6–8 млрд грн додаткових надходжень через ПДФО, ЄСВ та непрямі податки.

 Зрозуміле пояснення ефекту:

Зниження ставок → стимул для легалізації праці
Зростання офіційної зайнятості → розширення фіскальної бази
Зменшення тіньової економіки→ зростання надходжень до бюджету
Ліквідація пільг → усунення нерівності та збільшення надходжень
Зменшення собівартості праці → зростання продуктивності та інвестицій

 Економічний ефект — від 70 до 200 млрд грн на рік, залежно від глибини реформи. Це не просто фіскальний приріст, а структурна трансформація.

  Висновок

"Податки на працю — це не просто джерело доходу, а важіль впливу на всю економіку. Зменшення фіскального тиску на заробітну плату — це інвестиція в добробут, продуктивність і стійкість держави."

 Стратегічне вікно можливостей.

 "Податкова реформа під час війни: не відкладати на мирний час те, що можна зробити зараз"

  Справді, період кризи — це не лише виклик, а й шанс для глибокої трансформації, особливо коли є зовнішня підтримка, суспільна мобілізація та політична увага до ефективності.

Реформа податкової системи у кризовий період: шанс, який не можна втратити.

ü     Чому саме зараз?

Ø     Зовнішня допомога (гранти, кредити, гуманітарні програми) тимчасово компенсує дефіцит бюджету, дозволяючи зменшити фіскальний тиск на бізнес і громадян.

Ø     Суспільна згода на зміни — війна і криза формують запит на ефективність, прозорість і справедливість.

Ø     Міжнародні партнери очікують реформ як умову подальшої підтримки — це стимул, а не тиск.

ü     Що саме потрібно реформувати?

Ø     Скорочення адміністративного апарату:
    За даними Мінфіну, понад 31% поточних видатків — це оплата праці         держслужбовців.
    Оптимізація чисельності може зекономити мільярди без втрати                         функціональності, якщо паралельно впровадити цифрові рішення.

Ø     Уніфікація податків:

Замість десятків дрібних зборів — єдиний прозорий податок на     прибуток/доходи, з чіткими ставками і автоматичним нарахуванням.

Зменшення податкового навантаження на зарплату.

Ліквідація "ручного" адміністрування — менше корупції, менше витрат.

Ø     Перехідний період з компенсацією втрат:

Очікуваний "провал" у зборі податків можна перекрити цільовими     грантами, які вже надходять через UNITED24 та інші канали.

Важливо: ці кошти не повинні йти на проїдання, а на інфраструктуру     реформи — ІТ-системи, аудит, навчання персоналу.

ü     Що виграє суспільство?

Ø     Менше бюрократії — більше сервісу.

Ø     Справедливі податки — менше ухилення.

Ø     Прозора держава — більше довіри.

Ø     Звільнені ресурси — на армію, медицину, освіту, а не на дублюючі         структури.

На закінчення: три акценти, які не можна ігнорувати

1. Вікно можливостей не буде відкритим вічно.
Реформа — це не про комфорт, а про відповідальність. Якщо ми не скористаємося моментом, завтра буде пізно, а післязавтра — дорого.

2. Податкова система має працювати на довіру, а не на страх.
Прозорість, простота і справедливість — це не гасла, а інструменти виживання в умовах війни. Бізнес має право на прогнозованість, громадянин — на гідність, держава — на ефективність.

3. Реформа — це не лише політика, це технічна робота.

Цифровізація, аудит, навчання, оптимізація — це те, що можна і треба робити вже зараз. І я переконаний: якщо ми поєднаємо стратегічне бачення з практичними рішеннями, результат не змусить себе чекати.

Від себе

Цей текст — результат моїх роздумів, досвіду і прагнення до системних змін. Частину аналітики я структурував за допомогою Copilot — сучасного інструменту, який допомагає мислити глибше, бачити зв’язки і формулювати рішення. Але відповідальність за зміст — моя. Бо реформу не напише штучний інтелект. Її маємо реалізувати ми — ті, хто живе, працює і бореться за майбутнє України.